Есть люди, которые способны изменить этот мир! Те, которые не прогибаются под обстоятельства, а меняют их под себя. Те, которые создают новые правила только из-за того, что старые им не нравятся. Те, появление которых обязательно вызывает море эмоций – неважно каких, но равнодушным уж точно никто не останется! Единственное, что не под силу таким людям, это оставаться в тени, ведь они просто созданы для того, чтобы купаться в лучах славы и обожания!

Руслана – одна из именно таких людей. Ее удивительная энергия просто накрывает с головой каждого, кто слушает ее песни, смотрит клипы, присутствует на выступлениях. Она – «своя», где бы ни была и чем бы не занималась. 

Руслана – это безусловный феномен украинской эстрады. Таких, как она, не было, нет и, скорее всего, не будет. Сегодня этот удивительный человек расскажет нам о своей жизни за пределами софитов и вспышек фотокамер.

 Здравствуйте, Руслана. Мы рады приветствовать Вас на нашем портале. Ваш брак один из самых образцовых в шоу бизнесе. Скажите, а как начиналась Ваша история любви? Где Вы познакомились с Александром и как?

До нашого особистого знайомства я знала Сашу заочно як талановитого музиканта та лідера модного львівського гурту «Клуб шанувальників чаю». Я навіть була його прихильницею. Але знайомство наше відбулося на одному з концертів, коли Сашин гурт виступав востаннє разом і розпався, а я тільки починала свою творчу кар’єру. Пізніше наша спільна знайома – Анна Кривута -,яка згодом писала пісні для нашого альбому «Мить весни», порекомендувала Саші мене як співачку, і я почала записуватись у студії, де він на той час працював. Спільна робота моментально перетворилась на закоханість, і через досить короткий час ми вже не могли уявити життя одне без одного. 

  

 Вы влюбились с первого взгляда или же это светлое чувство появлялось у Вас постепенно?

Я б сказала, з другого погляду. Спершу Саша не побачив в мені ні музичних, ні будь-яких iнших особистих симпатій або перспектив. Але це враження розвіялось після декількох днів, проведених разом в студії. Саша раптом повірив в мене і почав допомагати. Ми практично день і ніч проводили в студії. Там i народилось наше кохання. 

 Скажите, как Александр ухаживал за Вами? Помните ли Вы свое первое свидание? Поцелуй?

Саша досить стримана людина. Він не любить показувати свої почуття, навіть якщо це любов. На відміну від мене, Саша не так яскраво проявляв свою закоханість, хоча, знаючи його характер, я розуміла, що всередині у нього відбувається ціла пожежа! Перше побачення і перші поцілунки у нас відбувалися в студії, де разом із почуттями кипіла робота. 

 Ваша мама, увидев Александра, сказала: «Не дай Боже тобі такого чоловіка». Скажите, почему же ей так не понравился Ваш будущий муж? Как он завоевывал ее благосклонность?

Протягом багатьох років я була для мами змістом її життя. Коли почалися стосунки із Сашею, у неї прокинулись елементарні ревнощі. До того ж  вона вважала, що Саша погано на мене впливає. До другої години ночі ми сиділи в студії, а зранку мені потрібно було іти до консерваторії. Ніяким батькам це не сподобалось би. Ми весь час сварились через Сашу. Одного разу мама сказала, що домовилась зі студією в Кіровограді і потрібно їхати туди. Ми з мамою поїхали, а Саша залишився у Львові. Але все склалося не так, як планувала мама. Замість того, щоб з головою зануритись в роботу, я захворіла і взагалі не могла співати. У мене почалась депресія. Я сумувала. Мама зрозуміла, що немає змісту намагатись розлучити нас із Сашею. Їй довелось змиритись із моїм вибором)

 Как Александр сделал Вам предложение?

Насправді пропозицію зробила я йому! А виною була наша бюрократія. Ми їздили на концерти разом, але через те, що не були розписані, нас не хотіли селити в один номер в готелях. Коли мені це почало набридати, я просто сказала: «Нам потрібно одружитися!» Заперечень не було!  

 Мы знаем, что Вы отказались от пышного празднования. Скажите, как прошла Ваша церемония бракосочетания?

В таємниці від усіх! На нашому весіллі не було нікого, окрім… фотографа Михайла Дашковича – Сашиного друга. Але мій тато напередодні все-таки дізнався про наш план і примусив нас купити обручки. Правда, через декілька місяців ми обидва значно схудли і обручки поклали зберігатися в шухлядку. Для моєї мами новина про наше з Сашею одруження стала весільним подарунком, оскільки вона виходила заміж наступного дня після нашого розпису. Нам пощастило), iнакше мама влаштувала б нам за нашу сміливість. 

 Почему Вы отказались от свадебного платья? Это получилось спонтанно или же были на то причины?

Наше весілля було спонтанним. Прийшли у звичайному одязі. Я у светрі та джинсах. Саша також в чомусь такому… Ми горіли музикою і творчими ідеями. Тоді нам було не до вибору нарядів. 

 Где прошел Ваш медовый месяц?

Це зараз стало традицією за західним зразком кудись їхати. В той час «медовий місяць» був не таким популярним. Ми думали зовсім про інше. Про записи, концерти, проекти. Одразу після весілля занурились із головою в роботу. 

 Вы с мужем уже вместе давно. Скажите, не хотелось ли Вам «переиграть» свою свадьбу красиво?

Ні, ми вважаємо, що після стількох років разом це вже ні до чого. Але влаштувати медовий місяць нам би не завадило. Правда, я собі не уявляю, щоб ми відключили телефони і поїхали кудись на острів, де немає iнтернету та міської метушні. Це не про нас. Увесь час ми присвячуємо справам, відмовляючи собі у елементарному відпочинку. Ми звикли  до того, що вільного часу ніколи немає. Це наш стиль життя, який нас влаштовує.

 Как Вы относитесь к церковному браку? Венчались ли Вы с супругом?

Ми не вінчались. Але очевидно, що на небесах наш шлюб визнали. Ми разом вже 17 років. 

 Как празднуете годовщины свадьбы?

Ми одружились 28 грудня 1995 року. Щороку в цей день ми обмінюємось символічними подарунками. Саша традиційно дарує мені на річницю весняні квіти. Спеціально замовляє попередньо. А я привожу йому светри зі своїх закордонних поїздок. В Європі це Різдвяний період, тому завжди можна знайти гарні в’язані речі, які Саша дуже любить. 

 Вы уже столько лет вместе, но так и не взяли фамилию мужа. Почему Вы не хотите этого делать?

Не те, щоб я не хотіла… Коли ми одружились, Саша на цьому не наполягав, і це питання не було пріоритетним. Зараз наші з ним прізвища публічні кожне по-своєму.

 Планируете ли Вы с супругом детей? Сколько деток Вы хотите?

Безумовно. А скільки – це як Бог дасть!

 2004 год стал судьбоносным в Вашей жизни. Наряду с оглушительным успехом на Евровидении, Ваша семейная жизнь рушилась на глазах. Скажите, почему это произошло? Как Вам удалось справиться с проблемами и сохранить свою семью?

Із самого початку Саша не так сильно горів ідеєю їхати на «Євробачення», як я. Він хотів купити квартиру і влаштувати побут. Але зрозумів, що кращої можливості для нашої творчості, можливо, більше не виявиться. Через це підтримав мене. Коли ми остаточно прийняли рішення їхати, нам необхідна була немаленька сума грошей, які ми шукали самі. Окрім того вклали усе, що самі заробили на той час. Після перемоги на конкурсі, який сам по собі забрав багато сил, я поїхала у довготривалий тур по Європі. Графік був дуже і дуже напруженим. В результаті постійні перельоти та концерти виснажили мене. У Саші голова була зайнята тим, як віддати борги, в які ми влізли перед поїздкою на конкурс, і поповнити сімейний бюджет, щоб все це було не даремно. Він і чути не хотів, щоб відмінити якийсь із виступів, в той час, коли я не витримувала фізично. Після одного з концертів я потрапила прямо в реанімацію, тому що Саша запевняв мене, що ми не можемо підвести організаторів, які нас запросили. Тоді я подумала, що це все… Але минуло декілька днів, все заспокоїлось, і я знову відчула те справжнє, що нас пов’язує і долає усі проблеми.  

Продолжение интервью