Літо — пора закоханостей, теплих романтичних вечорів та побачень у парках. Та чи можливо знайти свою другу половинку, якщо ти не бачиш? Звісно, можливо! Незрячі так само закохуються, ходять на побачення, одружуються та народжують дітей. Гіди музею у темряві “Третя після опівночі” вирішили поділитись власним досвідом та розвіяти стереотипи про незрячих людей та їх особисте життя.

Гіди музею у темряві “Третя після опівночі”

Стереотип №1

Незрячі не закохуються та не ходять на побачення, а якщо зустрічаються, то лише з незрячими.

Звісно, закохуються та ходять на побачення! І не обов”язково з незрячими!

Наіля втратила зір у віці 5 років. Раніше була одружена, зараз виховує донечку. Часто у чоловіків є стереотипи щодо незрячих жінок, тож Наілі також доводилось їх ламати, даючи зрозуміти, що вона така ж, як і всі інші.

Гід музею у темряві “Третя після опівночі” – Наіля

“Якось на другому чи третьому побаченні я запитала в хлопця, чому він не дарує мені квіти. Правду кажучи, він дуже здивувався та запитав: “А навіщо? Я думав, що для тебе це не важливо, якщо ти не бачиш!” Тому більшість незрячих жінок вважають, що краще зустрічатися з такими самими незрячими людьми, тому що з ними знайдеш більше порозуміння. Але насправді це не так!” — пояснює Наіля.

Інша гід музею Віта зустрічається зі зрячим хлопцем. Вона ділиться, що їй також часто доводиться руйнувати стереотипи та власним прикладом показувати, що незрячі такі ж, як і всі інші, просто роблять щось в інший спосіб.

Гід музею у темряві “Третя після опівночі” – Віталія

“Я дуже люблю варити самостійно каву! І так, на газовій плиті! Незрячі теж нею користуються, — розповідає Віта. — Коли готую, орієнтуюсь на запах та звук: якщо шумить пінка, значить вона піднялась та каву можна пити. Якось запропонувала це зробити із заплющеними очима своєму хлопцеві. Він був просто шокований, як це мені вдається!”

Ще одна гід музею Вікторія пояснює, що немає значення бачить твій партнер чи ні, головне — вогник, який виникає при спілкуванні з цією людиною:

Гід музею у темряві “Третя після опівночі” – Вікторія

“Звичайно, ми закохуємось. Потреба в коханні залишається в людини незалежно від того, чи вона бачить вона чи ні. І звичайно ж, ми також ходимо на побачення! Як без побачень? Це ж так романтично!”

Стереотип №2

Незрячі не ходять на весілля.

Ірина Дмитрук вирішила розповісти про свій досвід відвідування весілля майже одразу після втрати зору у віці 27 років.

Ірина пообіцяла бути подружкою нареченої ще задовго до втрати зору. За 2 тижні до весілля їй довелось зробити термінову операцію на очах, проте зір все ж таки врятувати не вдалось. Очі запухли, під ними — синці від уколів, які, здавалось, неможливо замаскувати. Як бути з обіцянкою подрузі?

Іра зізнається, що переживала, що відчуватиме себе незручно і навряд чи зможе впоратись із такою відповідальністю. Та підтримка подруги, сприйняття Ірини такою ж, як і раніше, переконало її виконати свою обіцянку.

“Зараз я не надаю цьому значення взагалі, але розумію, що на той момент це був важливий крок, адже я тільки втратила зір і все ж таки була дружкою на її весіллі, як і обіцяла”, — ділиться Ірина.

Гід музею у темряві “Третя після опівночі” – Ірина

Подружки зробили все, щоб Ірина відчувала себе комфортно: допомогли підібрати плаття, зробити святкову зачіску та макіяж.

“Я танцювала на весіллі і в одну мить відчула — це можливо! Можливо жити та насолоджуватись життям, не бачачи! — згадує Ірина: — Звісно, велику роль відіграла моя відповідальність: я не могла відмовитись в останній момент, якщо так завчасно пообіцяла. А з іншого боку мене переконала подруга, яка після моєї втрати зору не почала сприймати мене інакше, а на рівних, такою ж, як і всіх інших”.

На весіллі Ірина почала відчувати себе впевнено, хоча вперше відвідала такий захід після втрати зору. І хоч вона не змогла побачити подругу та її хлопця в образі наречених, вона дослідила їх вбрання на дотик, і так змогла уявити, як вони виглядають.

Це весілля додало Ірині впевненості та віри у свої сили. Вона усвідомила, що життя продовжується, і дійсно можливо отримувати задоволення від нього, як і раніше.

Стереотип №3

Незрячі не народжують дітей.

Незрячі люди — чудові та турботливі батьки своїх дітей! Бо хіба якось впливає на твою батьківську любов той факт, бачиш ти чи ні?

Наіля — незряча гід музею, про яку ми вже розповідали раніше. Зараз у неї 11-річна зряча донечка, з якою вони справжні подружки.

Гід музею у темряві “Третя після опівночі” Наіля з донькою

“Моя донька — моє найбільше досягнення! Ми завжди поруч, допомагаємо та піклуємось одна про одну!” – ділиться Наіля.

Оскільки дитина вже доросла, то Наіля почала доручати їй певні справи по дому. У доньки також запитує про те, чи пора, наприклад, помити вікна або попрати певний одяг.

Раніше Наіля завжди готувала їсти сама, а донька допомагала. Подорослішавши, дитина почала дізнаватись багато цікавих рецептів та експериментувати на кухні самостійно! Дівчата інколи міняються місцями та Наіля вже починає допомагати доньці, а не навпаки.

“З донькою також ходимо в магазин. Раніше писала список продуктів Брайлем, а тепер його складає доця. Вона також допомагає обрати мені продукти: каже чи свіжі фрукти, читає склад товарів” — ділиться Наіля.

Донька — найкращий помічник для матусі у виборі одягу чи створенні мейк-апу: “В нас з донькою є дотепний вираз “мамин стиль”. Тож дитина завжди ходить зі мною в магазини, щоб допомогти обрати одяг. Вона завжди чесно скаже чи личить мені це вбрання чи ні.

Я також часто прошу доньку розповісти, як я виглядаю. Якщо я негарно нафарбувала помадою губи, то доця запропонує нафарбувати сама. А коли я занадто довго та старанно збираюсь кудись, донька над цим сміється”.

Наіля зізнається, що раніше переживала, як поставляться однокласники доньки до того, що її мама не бачить. Але, на щастя, жодних прикрих випадків не ставалось: всі сприймають всіх на рівних.

Всі ці історії з життя дівчат показують, що для кохання, створення сім”ї або народження діток точно не має значення, бачиш ти цей світ чи відчуваєш.

Ірина, Наіля, Віка та Віта — 4 з 6 незрячих гідів музею у темряві “Третя після опівночі”, в якому всі екскурсії проходять у цілковитій темряві та в супроводі незрячих людей. Усі гіди — активні, життєрадісні та закохані в життя люди, які надихають!

Відвідайте музей у темряві “Третя після опівночі”, щоб відчути ідею на власному досвіді та розвіяти ще більше стереотипів! Це незабутній досвід, який змінює світогляд!

Бронювання екскурсій у темряві за номером 073 345 03 00,

на сайті музею https://0300.com.ua/

або в соцмережах:

https://www.facebook.com/0300.com.ua,

https://www.instagram.com/museum_in_the_dark_0300/.