Сватання сьогодні має більш буденний характер, ніж колись, і використовується частіше як зустріч двох родин для вирішення організаційних питань на весіллі. А раніше сватання було дуже яскравою народною традицією.

Як усе починалося

Сватання зародилося у слов’ян досить давно, щоправда, у росіян, українців і білорусів були свої розбіжності, але в цілому суть залишалася незмінною. Сватання – це обряд, після якого ставало зрозуміло, відбудеться весілля чи ні, оскільки батьки нареченої повинні були дати на нього свою згоду.

Сватання

Одним з найцікавіших фактів є те, що за старих часів сваталися не лише хлопці, а й дівчата. Але це не прижилося в народі, тому зміцніла традиція сватання саме з боку нареченого.

Після того як хлопець пригледів собі гідну пару, він повідомляв про це своїм батькам. Тоді в околицях, де жила дівчина, родичі хлопця збирали відомості про неї і про все її ‘коліно’, дізнавалися, наскільки заможна її сім’я. Якщо отримана інформація була позитивною, в домі хлопця проводили родинну раду, де хрещений батько або старший брат збирав сватів.

Оглядини

Досить часто сватанню передували оглядини. Свати приходили до господи дівчини, вона виходила на середину кімнати і виконувала те, про що її просили – проходжувалася кімнатою, поверталася, а також демонструвала свої таланти і вміння. Потім свати виходили порадитися або робили це прямо на місці. Відповідь показували ритуалом: нареченому давали стакан з водою: вип’є – бути весіллю, доторкнеться губами, але ані краплі не пригубить – весіллю не бувати.

Українське сватання

Як відбувалося українське сватання

В Україні більшої уваги надавали саме сватанню. Свати з боку нареченого заходили в дім і говорили: ‘У вас товар – у нас купець’, на що батьки нареченої відповідали: ‘Ласкаво просимо, гості дорогі’ або ‘Ласкаво просимо, сват дівці – не ганьба’. До речі, в містах сватати ‘дівку’ ходили не лише родичі з боку нареченого, а й професійні організатори сватання.

Якщо наречений не подобався батькам нареченої, йому вручали гарбуз. Образившись, свати могли закрити двері спиною, що було прокляттям, яке прирікало дівчину на незаміжнє життя. Однак якщо парубок подобався родичам дівчини, значить, сватання пройшло успішно, молодих оголошували нареченим і нареченою. Призначався день весілля і проходила вже обопільна рада.

Якщо ми сьогодні не маємо можливості організовувати сватання так же урочисто, весело і жартівливо, як наші предки, давайте хоча б не забувати про цю весільну, вірніше, передвесільну традицію, адже її гідне проведення означає, що біла сукня нареченої вже не за горами.

Ваш Wedding.ua